Від слави козацької – до слави солдатської!
Під таким гаслом 28 жовтня 2011 року в міському історичному музеї ім. Ю. Пригожина колектив Жовтоводської середньої загальноосвітньої школи №10 з профільними класами провів вечір пам’яті, приурочений 67 річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників.
Даний захід відбувся в рамках спільного проекту СШ№10 та міського історичного музею – «Без минулого немає майбутнього». Нагадаю, що проект працює з 2009 року, що в результаті діяльності було створено в СШ№10 історичний клуб «Пам’ять», до якого входять діти, що небайдужі до історії власного народу, що бажають своєю творчістю залучити громаду до вшанування подвигу ветеранів Великої Вітчизняної війни, воїнів-інтернаціоналістів, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Авторські вірші вихованців шкільної літературної студії «Первоцвіт», душевні пісні, інсценізації, цікаві факти з історії рідного краю – все це допомагає жовтоводцям різного віку доторкнутися до минулого, відчути його своїм серцем ,зробити власні висновки на майбутнє… У цьому навчальному році для мешканців міста силами колективу СЗШ №10 та історичного музею були проведені вечори з нагоди 70-річчя партизанського руху в Україні та до Міжнародного Дня людей похилого віку і Дня ветерана.
Даний захід відбувся в рамках спільного проекту СШ№10 та міського історичного музею – «Без минулого немає майбутнього». Нагадаю, що проект працює з 2009 року, що в результаті діяльності було створено в СШ№10 історичний клуб «Пам’ять», до якого входять діти, що небайдужі до історії власного народу, що бажають своєю творчістю залучити громаду до вшанування подвигу ветеранів Великої Вітчизняної війни, воїнів-інтернаціоналістів, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Авторські вірші вихованців шкільної літературної студії «Первоцвіт», душевні пісні, інсценізації, цікаві факти з історії рідного краю – все це допомагає жовтоводцям різного віку доторкнутися до минулого, відчути його своїм серцем ,зробити власні висновки на майбутнє… У цьому навчальному році для мешканців міста силами колективу СЗШ №10 та історичного музею були проведені вечори з нагоди 70-річчя партизанського руху в Україні та до Міжнародного Дня людей похилого віку і Дня ветерана.
28 жовтня в залі музею зібралися представники різних поколінь: ветерани війни і праці, воїни-інтернаціоналісти, ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС, учні шкіл, студенти навчальних закладів міста. Були на святі і почесні гості: депутати обласної та міської ради, працівники відділу освіти. До всіх присутніх зі словами привітань звернулася депутат обласної ради, голова міської ради ветеранів війни та праці Кучер Л.В. Про цікаві факти з історії рідного краю в роки Великої Вітчизняної війни розповіли ветеран війни, член Спілки журналістів України, краєзнавець Ігнатьєв І.Ф., директор міського історичного музею імені Ю.Пригожина Кобзар О.Г..
Історичний клуб «Пам’ять» та літературна студія «Первоцвіт» - дружний колектив учнів СШ№10 – підготували для жовтоводців справжній подарунок: улюблені пісні всіх поколінь, нові пісні про події Великої Вітчизняної, авторські вірші, які торкнулися струн душі кожного із присутніх. І сльози, і усмішки жовтоводців говорили про те, що діти попрацювали на славу і змогли донести до людських сердець усю важливість тих далеких подій. Зворушливу радість дарували мешканцям міста учні 3-11 класів Подоплєлов В., Одуденко А., Волкова В., Оласюк Д., Агаметова В., Зінченко А., Сьомкіна О., Шаблій І., Уманський В., Садовніченко А., Іванова К., Білик А., Литвиненко С. Суліма М., Самофат Є., Шостак В. Осінні канікули учні провели з великою користю для себе і для співгромадян.
Родзинкою свята стали виступи воїна-інтернаціоналіста, ветерана війни в Афганістані Вахнюка В.З. та ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, полковника запасу внутрішньої служби Пономаренка В.М. Чудові пісні у їх виконанні, авторська поезія Пономаренка В.М. зачепили за живе, змусили замислитися над питанням, яке ведучі заходу Подоплєлов В. та Одуденко А. поставили перед глядачами: звідки взялася та слава солдатська, звідки бралися мужність і героїзм наших дідів і прадідів у роки Вітчизняної, наших рідних під час бойових дій на території інших держав, ліквідаторів під час чорнобильського лиха? І пролунала відповідь – від слави козацької, адже генетично українцям передалася козацька вдача, жага до волі і справедливості, сила духу і невичерпна любов до рідної землі! Саме про це і говорив у своєму авторському вірші учень 3-а класу Садовніченко А.
Уся громада дружно підспівувала солістам Бабічеву В.В., Вахнюку В.З., Пономаренку В.М. пісню «Лізавета», коли ведучі провели міні-караоке в музеї. Все-таки правда, що пісня зближує, адже однаково радісно співали пісню воєнних років і сивочолі ветерани, і учні навчальних закладів.
Пісні у виконанні учительського дуету «Мальви» та романс «Белой акации гроздья душистые» у виконанні соціального педагога СШ№10 Єрмолаєвої О.І. повернув усіх подумки в ті неповторні роки, коли юність відкривала перед нами незвідані світи…
Хочу сказати слова подяки керівництву ЦНТКтД за надані костюми для проведення вечора пам’яті.
А ще дружний колектив СШ№10 висловлює подяку воїну-інтеранціоналісту Вахнюку В.З. та ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС Пономаренку В.М. за те, що відгукнулися на пропозицію взяти участь у заході і подарували своєю творчістю жовтоводцям хвилини справжньої радості.
Козацька слава
Дужа сила запорозька в борні не згасала,
В Вітчизняну тая слава та й не замовкала.
Як колись козацтво ясне землю боронило,
Так бійці проти фашистів стали за Вкраїну.
Час пройшов – в Афганістані і в точках гарячих
Воювали наші хлопці – славно, по-козацьки!
А коли Чорнобиль грізно вдарив у всі дзвони –
Знову по-козацьки сильні ставили заслони!
І ніколи і нікому не здолати наш народ,
Бо козацький дух свободи – миру й волі то оплот!
І ніколи і нікому не здолати Україну,
Бо козацька славна вдача в нас живе донині!
Ревенко Лариса Олександрівна
заступник директора з виховної роботи
Жовтоводської середньої загальноосвітньої школи №10 з профільними класами,
керівник шкільної літературної студії «Первоцвіт», шкільного історичного клубу «Пам’ять»
Додаток
авторські вірші вихованців літературної студії «Первоцвіт»
Шелестять у полі трави …
Шелестять у полі трави,
Вітер віє навкруги.
І могучі Дніпра води
Омивають береги.
Соловей співає в гаї,
Лине пісня гомінка…
А колись по Україні
Йшла жахливая війна.
І палали тоді села,
Й віяв попіл на простори.
І злягло чимало хлопців
В боротьбі за правду й волю.
Омивались кров’ю трави,
Матері - сльозами.
І не знали ж бо дівчата,
Чи живий коханий.
І вдивлялися в ікони,
Молячись до Бога,
Щоб закінчилась війна
І горе народу!
І нарешті в сорок п’ятім
Війна закінчилась.
І всміхнулась Україна
У щасливій днині .
Повернулися додому
Сини Батьківщини.
Ожило усе довкола:
Ріки й полонини.
Соловейко заспівав
У гаю зеленім…
Так вклонімось ми загиблим
За рідную землю!
Сьомкіна Ольга
Ще не скінчилася війна…
Ще не скінчилася війна,
Тривога йде з сумного неба.
І землю бомба колиха,
Зітхають біля Дніпра верби.
На березі Дніпра стоять війська.
Йдуть хлопці – 18 років.
Біль материнське серце геть стиска,
Вона не може обрести свій спокій.
Ворожий дух позиції зайняв.
За перемогу поборотись треба трохи.
І раптом смерті гомін простогнав –
Упав на землю хлопець , наче попіл…
Чекає вдома мати свого сина,
Для неї й досі свистять кулі по траві.
Привітно Перемога лине
І мир несе по праведній землі…
Шаблій Іван
Янголи не помирають!
Смугою пройшов туман навколо тополі,
Проспівав осінній марш журавель у полі.
Засріблилася долина першим білим снігом.
Похилилася калина за кленами слідом.
Швидким кроком йде по світу осінь, сорок другий…
За дубами зникло літо, наросла напруга.
Гасне світло тихо в хаті, затаїлась тиша.
Медсестра в білім халаті щось тихенько пише…
- Знаю я про те, що лист не дійде до тебе.
Десь лютує злий фашист, та сказати треба:
Не забудь мене у пеклі, обпаливши скроні,
І мою важкую працю, мої очі сонні.
Ти воюй, але не втрать щирої надії,
Нас пов’язують з тобою більше, аніж мрії…
Буду я у твоїм серці іскрою палати,
Зможу я тебе з вогню знову врятувати.
Мої очі скрізь і всюди поруч із тобою,
Стану я в спекотний ранок чистою водою,
Зіркой в небі темнім стану –освітить дорогу!
Відведу рукой своєю від тебе тривогу.
І хай люди вірить будуть, нехай пам’ятають
Те, що навіть на війні янголи не вмирають.
Все затихло, все заснуло, чорне поле бою…
Гомоніло небо з хмарою, а поле з водою.
Навіть вітер шукав волю поряд із рікою,
І завів солдат від болю мову із собою:
- Знаю, ти мене не чуєш, ти в чужому краї,
Може, вже мене й забула, а я помираю!
Я ходжу по краю прірви, чекаючи дива,
І не знаю, де ти, мила, кохана, єдина!
І як вижити у світі одному без тебе?
Та й хіба так варто жити? Краще вже не треба!
Я у бурі й завірюхи вогнем запалаю,
Крижані замки й засови вітром розламаю!
Розтрощу над головами у фашистів гори,
Бо любов моя безмежна, як бурхливе море!
Заберу з собою в вічність всі твої нещастя.
Подарую тобі волю і залишу щастя…
Тихо ніч упала з неба, шелестіло гілля…
Сон – це ліки світу, від хвороби зілля…
Вже на ранок він побачив, що лежить в палаті ,
Поруч з ним сидить і плаче дівчина в халаті.
Знов зустрілись рідні очі і серця забились.
Вони знову, наче вперше, в цей момент зустрілись…
- Хочу я тобі сказати: в радості чи в горі –
Разом ми з тобою сильні, а окремо кволі.
Будем ми з тобою завжди поряд один з одним.
І не зрушити цього в світі бідам жодним.
Дійсно, в світі і такі випадки бувають:
У воді, вогні, в імлі янголи не помирають…
Зінченко Анастасія
Немає коментарів:
Дописати коментар